У кожного народу земної кулі були й є свої візерунки, причини носити нестирані прикраси. Але саме Полінезія вважається «родоначальницею» татуювання як мистецтва. Причому на кожному з її островів були власні уявлення, кому, коли, де й як слід наносити чарівні лінії. Тату одночасно слугувало посвідченням особи, оберегом від злих духів, резюме, маскуванням, орденською стрічкою та статусним одягом.
Полінезійці вірили, що людина без татуювань – боягуз, якого суворо покарають на тому світі. А мужність при такому способі нанесення була просто необхідною: пігментом служила сажа, а інструментами – шипи, риб’ячі кістки й зуби, мушлі. Для складних композицій могло знадобитися кілька місяців. До того ж татуювання ще треба було заслужити. Незавершений візерунок був ганьбою для власника та його сім’ї. Жінкам наносити такі малюнки заборонялося, проте вони все одно татуювали собі губи в надії відстрочити старість.
Тату супроводжувало остров’ян усе життя. Його починали набивати дітям із десятирічного віку. Протягом життя воно змінювалося, доповнювалося новими символами. Останній візерунок отримували вже після смерті.
Елементи орнаменту
Саме слово «тату» походить від таїтянського «tatau». Його ввів у вжиток європейців у 1773 році Джеймс Кук.
Класичні полінезійські «татау» — це складні візерунки зі строгою симетричністю елементів і чіткими контурами. Малюнок щільний, складений із безлічі ліній, монохромний. Але в сучасному варіанті для пом’якшення додають острівці яскравих барв. Це трапляється вкрай рідко, зазвичай у жіночих татуюваннях.
У зображення включають:
А також морську або квіткову символіку, місяць і сонце, стилізовану анімалістику. Мотиви легко комбінуються між собою, створюючи унікальний орнамент, що підкреслює індивідуальність носія. Сюжет може бути наповнений міфічним змістом. Для полінезійця важливим було поєднання місця татуювання та зображення.
Прикраса тіла в цьому стилі найдовше не потребує корекції.
Доля та символи
Спершу малюнок наносився не заради прикраси. Він ніс родову інформацію, був контактом із потойбічним світом, міг впливати на долю. Тіло людини ототожнювалося зі Світовим Деревом і в астральному баченні ділилося на зони перетину потоків енергії. У цих місцях і робили татуювання, щоб привернути увагу добрих духів, перекрити негатив, скоригувати долю, переписати майбутнє. Якщо, звісно, помістити туди правильний символ:
Полінезійські маски (тікі) набивали воїнам для всебічного захисту. А поєднання місяця й сонця – щоб зробити неможливе можливим. Також зустрічаються рослини й сузір’я.
Сьогодні ескізи обирають уже з естетичних міркувань. Але на батьківщині Бога-Акулі, Бога-ящірки та інших божеств зображення й досі несуть сакральний зміст.
Багато відомих особистостей обрали полінезійське тату. Можливо, цим вони схилили удачу на свій бік. Майк Тайсон (на обличчі), Роббі Вільямс (рука), Бен Харпер (усе тіло), Ріанна (рука). А фото плеча Дуейна «Скелі» Джонсона взагалі приносять як зразок кожен 2–3-й охочий отримати «татау».
Напрями стилю
Полінезійське тату має потужну енергетику. Щоб її передати, художники використовують різні техніки. Основних три:
Усі вони чудово комбінуються, створюючи оригінальний, складний і цікавий орнамент. Правильно підібраний за розміром візерунок органічно виглядатиме на плечі, спині, щиколотці чи зап’ясті. Головне – не намагатися вмістити малюнок, гідний грудей, на руку. Тут не можна дрібнити, аби не зіпсувати ефект. Краще порадитися з майстром щодо місця, де тату виглядатиме максимально виразно. Недарма остров’яни довіряли робити татуювання лише особливим людям – жерцям, перетворюючи сам процес на справжній ритуал.
