Японський стиль тату

Японські татуювання – дуже давнє мистецтво. Знайдені під час розкопок фігурки Догу мають характерні позначки на обличчі, плечах, грудях, які дозволяють вважати їх найдавнішим свідченням прояву тату-мистецтва в Японії. Знахідки датуються 14000–400 рр. до н.е. Тоді вони слугували оберегом від злих духів, диких тварин, а також показником соціального статусу власника.

У хроніках III століття н.е. є згадка про татуювання на обличчі. Це була привілегія знатних осіб. З часом прості малюнки переросли у справжні шедеври.

Сьогодні тату в японському стилі – це вражаючі масштабні композиції з багатою колірною палітрою. Недаремно більшість японців вірить у легенду про правителя Джімму, який підкорив своїми татуюваннями царицю Сеноятадару.

Великий вплив на японський стиль мав Китай. За однією з версій, мистецтво тату прийшло в країну сонця, що сходить, саме звідти. Принаймні деякі символи (дракон, півонія, тигр) були запозичені у китайців.

У японському нательному живописі важливе значення має не лише символіка, але й поєднання образів і візерунків. Це відобразилось у стилях, яких три:

Найбільш відомі іредзумі та гаман.

Приблизно з VII століття татуювання використовувалося як засіб покарання. Візерунки та символи вказували на злочин, місце його вчинення та ступінь тяжкості проступку. Люди з такими татуюваннями ставали вигнанцями, майже виключеними з життя суспільства і родини, що для японця було надзвичайно суворим покаранням. Штрафні малюнки намагалися перекривати декоративними – так зародився стиль іредзумі.

Донині він асоціюється з кримінальним світом. Зокрема, представники якудза обрали його як обов’язковий атрибут належності до угруповання. Найчастіше в композиціях зустрічається дракон – втілення сили, мудрості й влади. За його зображенням (розмір, колір) навіть визначали становище власника в ієрархії якудза.

Цей стиль демонстрував мужність і терплячість власника. Він вважався привілейованим напрямом для знаті й воїнів, які проявили себе на службі суспільству та в боях. Тату підкреслювало їхню силу й гідність або принаймні прагнення цього досягти за допомогою позитивної символіки. З огляду на тодішній болісний спосіб нанесення малюнка, саме володіння таким тату вже свідчило про рішучість і витривалість.

Це жіноче татуювання, яке майстри називали «хорімоно» — «тонке різьблення, вишукана гравюра». Виконувалося воно доволі незвичним способом: у надрізи на ніжній шкірі втирали рисову пудру. Після загоєння візерунок був майже непомітним, але ставав видимим під час купання або збудження. Символіка часто мала інтимний, іноді навіть еротичний характер.

Життя японців тісно пов’язане з морем, тому морська тематика займає особливе місце в татуюваннях. Хвиля може слугувати і фоном, і способом показати фактуру тіла. Виділяють чотири основні групи мотивів: релігійні, флора, фауна, міфи.

Також зображують святих, героїв і їхні пригоди, реальних і легендарних самураїв, монахів, а також акторів кабукі, гейш, борців сумо.

Кожен символ має своє значення:

Згодом мати татуювання стало не лише модно, але й необхідно у деяких соціальних колах. Майже два століття тому така традиція була у японських пожежників. Гасити полум’я доводилося майже роздягненими, тому їхнє тіло вкривав «купальний тату-костюм», унікальний для кожної команди.

Імітація одягу дозволяла гейшам обходити заборону на оголеність. Тату «кімоно» або «розкритий плащ» могли наноситися кілька років.

Для японського стилю характерні:

Старі майстри вважають краї композицій особливо цінними і підкреслюють їх. І досі вони відмовляються змінювати традиційний інструмент теборі на електричну машинку.

Серед клієнтів майстрів теборі були й монархи: Едуард VII, Микола II, король Данії Фредерік IX.